Верховний Суд України висловив правову позицію щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу

 Поповнено базу правових позицій Верховного Суду України:

Постановою у справі  № 6-727цс16 від 07.09.2016 р., правовим висновком якої є:

Згідно із частиною першою статті 74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Відповідно до частини п’ятої статті 11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших, не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу). Стаття 392 ЦК України про визнання права власності не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, рішенням від 23 березня 2015 року установив факт проживання позивачки та відповідача однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 1 січня 2004 року до жовтня 2010 року та визнав спірну квартиру їхньою спільною сумісною власністю й у порядку поділу спільного сумісного майна визнав за ними право власності по S_1 частині цієї квартири; право спільної сумісної власності позивачки та відповідача на зазначену квартиру припинив. 

Тобто на момент укладення спірного договору купівлі-продажу (16 жовтня 2014 року) єдиним власником нерухомого майна (квартири), що є предметом цього договору, був відповідач, тому для вчинення цього правочину не потребувалося згоди позивачки.     

Разом з тим відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Укладення одним з подружжя договору про розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа – контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладав договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Судами встановлено, що на час укладення договору купівлі-продажу – 16 жовтня 2014 року покупець не знав і не міг знати про те, що спірне нерухоме майно (предмет цього договору) належить на праві спільної сумісної власності відповідачу та позивачці і що остання не давала відповідачу згоди на укладення цього договору, за таких обставин правових підстав, передбачених частиною першою статті 74 та частиною другою статті 65 СК України, для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу немає.   

  З повним текстом постанови Верховного Суду України у цій справі можна ознайомитися у розділі «Правові позиції  або на офіційному веб-сайті Верховного Суду України (http://www.scourt.gov.ua).