Верховний Суд України висловив правову позицію щодо визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки

 Поповнено базу правових позицій Верховного Суду України:

Постановою у справі  № 6-3089цс15 від 08.06.2016 р., правовим висновком якої є:

       згідно із статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його в себе за рахунок іншої особи(потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому цемайно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереженнямайна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін узобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншоїособи.

Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка немала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має правовитребувати це майно від набувача

За змістом цієї статті випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Норми статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Отже, норми статей 1212 та 388 ЦК України можуть застосуватись у випадках, коли певна вимога власника майнане охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками,умовами та суб’єктним складом підпадає під визначення зобов’язання або збереження майна без достатньої правовоїпідстави. При цьому підстави застосування положень статті 1212 ЦК України є більш широкими, ніж статті 388 цьогоКодексу. Наявність підстав для витребування майна за статтею 388 ЦК України не виключає застосування положеньстатті 1212 цього Кодексу в частині, що не суперечать положенням статті 388 ЦК України.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня,коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положеннями статті 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовноїдавності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4частини першої цієї статті зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового актаоргану державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якимпорушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Однак зазначена за своєю суттю направлена на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов’язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті їїорганами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, якупокликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин,держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів,якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб’єктів владних повноважень, положення пункту 4 частинипершої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред’являються від імені держави інаправлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, а на підставічастини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органівяк суб’єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

  З повним текстом постанови Верховного Суду України у цій справі можна ознайомитися у розділі «Правові позиції  або на офіційному веб-сайті Верховного Суду України (http://www.scourt.gov.ua).