Виправдано громадянку, яку обвинувачували в отриманні хабара

Роздільнянський районний суд Одеської області визнав невинуватою громадянку К., яка обвинувачувалась у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України – одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, в будь-якому вигляді хабара у великому розмірі за використання в інтересах того, хто дає хабар будь-якої дії з використанням наданої їй влади (в редакції Закону № 3207-VI від 7 квітня 2011 року).

Вказаний вирок суду не набрав законної сили.

Пошук процесуальних рішень можна здійснити в Єдиному державному реєстрі судових рішень за № 511/1107/20

Під час розгляду справи обвинувачена своєї вини не визнала, а також просила суд визнати всі докази, надані стороною обвинувачення, недопустимими та виправдати її, та зазначила, що відносно неї мало місце провокація злочину з боку правоохоронних органів. 

З огляду на позицію обвинуваченої, судом було досліджено у повному обсязі всі докази, надані стороною обвинувачення та стороною захисту.

Так, надаючи правовий аналіз показам свідків у даній справі,  суд прийшов до висновку, що частина із них не відповідають дійсності,  а інші допитані свідки не підтвердили вину К. у скоєнні злочину.

При цьому, суд констатував істотне порушення вимог кримінального процесуального законодавства в частині порушення права на захист обвинуваченої К. при її затриманні та таких слідчих діях, як огляд її кабінету від 22.06.2012 року, під час якого проведено освідування К., відібрання в неї зразків для експертного дослідження у вигляді змивів з долоней рук, а також її допит.

Також, суд прийшов до висновку про невідповідність мети проведення такої слідчої дії, як огляд приміщення, та мети відшукання квитанції, яку Н., діючи під контролем працівників правоохоронних органів, надав К. з метою її викриття.

Надані суду прокурором в підтвердження обвинувачення протоколи про результати контролю за вчиненням злочину від 18.12.2017 року визнано судом  недопустимими доказами, оскільки складені не уповноваженою на те особою.

Диктофонний запис розмови між Н. та К. від 13.06.2012 року взагалі був отриманий поза межами оперативно-розшукової діяльності, а тому є недопустимим доказом.

Суд, усі  ці сумніви щодо доведеності вини особи, протлумачив на її користь.

Обов'язок суду щодо забезпечення презумпції невинуватості і права на справедливий судовий розгляд, які передбачені статтею 62 Конституції України, поєднуються з такими ж положеннями статті 6 Конвенції.

У основі цього права лежить принцип, згідно з яким особа, яку обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, має право на виправдувальний вирок у разі нестачі доказів проти неї і тягар подання достатніх доказів для доведення вини покладається на сторону обвинувачення.   Про недопустимість порушення таких принципів Європейський суд з прав людини зазначив, зокрема у справах "Тельфнер проти Австрії" від 20 березня 2001 року, "Джон Мюррей проти Сполученого Королівства" від 08 лютого 1996 року, "Капо проти Бельгії" від 13.01.2005 року.

У справі "Барбера, Мєсєгуе і Джабардо проти Іспанії" від 6 грудня 1998 р. (п.146) Європейський Суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов'язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного.

Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд має бути переконаний поза межами розумного сумніву, що кожен із суттєвих елементів інкримінованого особі кримінального правопорушення є доведеним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Дж. Мюррей проти Сполученого Королівства" від 25 січня 1996 року).

Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили (частина 1 статті 17 КПК України).